Головна сторінка Інтернет-ресурси 20 грудня 2014
українська росiйська англiйська


Якщо Вас цікавить інформація щодо державного боргу України - натисніть сюди

Якщо Вас цікавлять основні показники фінансового стану України - натисніть сюди

Якщо Вас цікавить інформація щодо споживання та тарифів на газ та тепло - натисніть сюди

















« Грудень 2014
пн вт ср чт пт сб нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        
початок діапазону
дд мм рр
кінець діапазону
дд мм рр
[Показати]

Архів  »  Податкова політика  »  Обговорення проекту Податкового кодексу  »  Проект Податкового кодексу України  »  Розділ І. Загальні положення



Розділ І. Загальні положення
29.10.2007 | 18:22 | Міністерство фінансів України версія для друку

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Сфера дії Податкового кодексу

 

1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, пов’язані із встановленням, зміною та скасуванням податків і зборів в Україні, визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів і повноваження їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю та інших адміністративних функцій, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

1.2. Відносини, що виникають у зв’язку з оподаткуванням операцій з переміщення товарів через митний кордон України, регулюються цим Кодексом та митним законодавством.

1.3. У цьому Кодексі на позначення всіх видів податків та зборів  використовуються терміни „податок” і „податки”, якщо інше не передбачено законом.

 

Стаття 2. Податкове законодавство

 

2.1. Податкове законодавство України базується на Конституції України та складається з цього Кодексу, Митного Кодексу України (у частині визначення особливостей оподаткування операцій з переміщення товарів через митний кордон України), законів України, що регулюють відносини, передбачені статтею 1 цього розділу (податкові закони); міжнародних договорів, якими регулюються питання оподаткування, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та інших податкових законів; рішень органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу та інших податкових законів.

2.2. Акти податкового законодавства  застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України та цього Кодексу.

2.3. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені податковим законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.

 

Стаття 3. Основні засади податкового законодавства

 

3.1. Вихідними принципами податкового законодавства є визнання загальності й рівності в оподаткуванні. Кожна особа зобов’язана сплачувати законно встановлені податки, платником яких вона визнається.

3.2. Податки, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

3.3. Забороняється встановлювати будь-які дискримінаційні ставки, пільги та умови оподаткування залежно від раси, статі, національності, політичних, релігійних та інших переконань платників податків.

3.4. Запровадження податків повинно бути економічно обґрунтованим та соціально справедливим.

3.5. Податки і їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

3.6. Податкові періоди та строки сплати податків встановлюються виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів.

3.7. Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами в межах їх повноважень.

 

Стаття 4. Співвідношення податкового законодавства з іншим законодавством

 

4.1. Поняття, правила та положення, встановлені цим Кодексом та іншими податковими законами, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього розділу.

4.2. У разі коли норми інших законів чи інших законодавчих актів суперечать нормам цього Кодексу та/або податкових законів, пріоритет мають норми цього Кодексу та/або податкових законів.

4.3. У разі коли цей Кодекс або податкові закони прямо не забороняють застосування при регулюванні відносин, передбачених статтею 1 цього розділу, норм іншого законодавства, такі норми застосовуються з дотриманням принципів субсидіарності та пропорційності.

 

Стаття 5. Дія актів податкового законодавства у часі

 

5.1. Акти податкового законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності такими актами.

5.2. Акт податкового законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність платника.

5.3. Якщо податкові правовідносини виникли раніше і регулювалися актом податкового законодавства, який втратив чинність, новий акт податкового законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

 

Стаття 6. Невідповідність актів податкового законодавства цьому Кодексу

 

6.1. Акт податкового законодавства вважається таким, що не відповідає цьому Кодексу, якщо він:

6.1.1) виданий органом, який не має права згідно з цим Кодексом видавати акти податкового законодавства, або виданий з порушенням встановленого порядку видання таких актів;

6.1.2) відміняє чи обмежує права платників податків, податкових агентів, їх представників, або повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб, визначених цим Кодексом;

6.1.3) встановлює обов’язки, які не передбачені цим Кодексом, чи змінює визначений цим Кодексом зміст обов’язків учасників відносин, що регулюються цим Кодексом, інших осіб, обов’язки яких визначені цим Кодексом;

6.1.4) забороняє передбачені цим Кодексом дії платників податків, податкових агентів, їх представників, контролюючих органів або їх посадових осіб;

6.1.5) дозволяє чи допускає дії, заборонені цим Кодексом;

6.1.6) змінює встановлені цим Кодексом засади, умови, послідовність чи порядок дії учасників відносин, які регулюються податковим законодавством, інших осіб, обов’язки яких визначені цим Кодексом;

6.1.7) змінює зміст понять і термінів, визначених у цьому Кодексі, чи застосовує такі поняття та терміни в іншому значенні, ніж це передбачено в цьому Кодексі;

6.1.8) іншим чином суперечить положенням цього Кодексу.

6.2. Акт податкового законодавства вважається таким, що не відповідає цьому Кодексу, за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктом 6.1. цієї статті.

 

Стаття 7. Поняття податку і збору

 

7.1. Податком є обов’язковий, нецільовий, безумовний, індивідуально безоплатний платіж, що справляється з платників податків до бюджетів у формі відчуження грошових коштів, які належать їм на праві власності, праві оперативного управління чи господарського відання, з метою фінансового забезпечення діяльності держави та територіальних громад.

7.2. Збором є обов’язковий, індивідуальний, цільовий платіж до бюджетів усіх рівнів, що справляється з платників податків з умовою вчинення на їх користь органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими особами юридично значимих дій, у тому числі за видачу юридично значимих документів.

7.3. Не визнаються податком або збором платежі, що не визначені як такі цим Кодексом.

7.4. Сукупність податків і зборів, що справляються у встановленому цим Кодексом або податковими законами порядку, становить податкову систему України.

 

Стаття 8. Загальні засади встановлення податків

 

8.1. При встановленні податку обов'язковим є визначення таких елементів податку:

платники податку;

об'єкт оподаткування;

база та одиниця оподаткування;

ставка податку;

порядок обчислення податку;

строк та порядок сплати податку;

строк та порядок складення і подання звітності про обчислення і сплату податку.

8.2. При встановленні податку можуть передбачатися підстави для надання та порядок застосування податкових пільг.

8.3. Встановлення нових загальнодержавних та місцевих податків, внесення змін до переліку чинних податків та їх скасування може здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Кодексу.

 

Стаття 9. Види податків і зборів

 

9.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори.

9.2. Загальнодержавними визнаються податки і збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язкові до сплати на всій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

9.3. Місцевими визнаються податки і збори, що встановлені відповідно до цього Кодексу рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних і міських рад, прийняті в межах їх повноважень і є обов’язкові до сплати на території відповідних територіальних громад.

9.4. Загальнодержавні та місцеві податки скасовуються цим Кодексом.

9.5. Цим Кодексом встановлюються спеціальні податкові режими, згідно з якими запроваджуються інші податки, не передбачені статтею 10 цього розділу, визначається порядок встановлення таких податків, введення в дію і застосування спеціальних податкових режимів.

Спеціальні податкові режими можуть передбачати звільнення від сплати окремих податків і зборів, визначених статтями 10 та 11 цього розділу.

 

Стаття 10. Загальнодержавні податки і збори

 

10.1. До загальнодержавних належать такі податки і збори:

10.1.1) податок на прибуток підприємств;

10.1.2) податок на доходи фізичних осіб;

10.1.3) податок на додану вартість;

10.1.4) акцизний податок;

10.1.5) податок на транспортні засоби;

10.1.6) екологічний податок;

10.1.7) державне мито;

10.1.8) єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через митний кордон України;

10.1.9) судовий збір;

10.1.10) плата за землю;

10.1.11) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзит трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

10.1.12) плата за користування надрами;

10.1.13) податок у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ;

10.1.14) податок у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію;

10.1.15) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

10.1.16) збір за проведення гастрольних заходів;

10.1.17) збір за використання води водних об’єктів;

10.1.18) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

10.1.19) збори за спеціальне використання об'єктів тваринного світу та спеціальне використання об’єктів водних живих ресурсів;

10.1.20) єдиний податок;

10.1.21) фіксований сільськогосподарський податок;

10.1.22) плата за торговий патент на право провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.1.23) мито.

10.2. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів визначається бюджетним законодавством.

10.3. Відносини, пов’язані із встановленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

 

Стаття 11. Місцеві податки і збори

 

11.1. До місцевих податків належать:

11.1.1) комунальний податок;

11.1.2) податок за торгові місця на ринку;

11.1.3) податок за спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів.

11.2. До місцевих зборів належать:

11.2.1) збір за використання місцевої символіки;

11.2.2) рекламний збір;

11.2.3) туристичний збір;

11.2.4) збір за розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

11.2.5) збір за розміщення об’єктів грального бізнесу;

11.2.6) будівельний збір;

11.2.7) збір з власників собак;

11.2.8) збір за проведення місцевих аукціонів;

11.2.9) збір за проведення кіно- і телезйомок.

11.3. Сільські, селищні та міські ради обов’язково встановлюють комунальний податок, податок за торгові місця на ринку, податок за спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів, рекламний збір, збір за розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг і збір за  розміщення об’єктів грального бізнесу.

11.4. Сільські, селищні та міські ради, самостійно вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу, щодо запровадження збору за використання місцевої символіки, туристичного збору, будівельного збору, збору з власників собак, збору за проведення кіно- і телезйомок і збору за  проведення місцевих аукціонів.

11.5. Встановлення місцевих податків і зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

11.6. Порядок зарахування місцевих податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів встановлюється бюджетним законодавством.

 

Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків і зборів

 

12.1. Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки і збори та визначає:

12.1.1) перелік загальнодержавних податків;

12.1.2) перелік місцевих податків і зборів, встановлення яких належить до компетенції Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад;

12.1.3) положення, що зазначені в статті 8 цього розділу, щодо загальнодержавних податків;

12.1.4) положення про платників, об'єкт, базу та одиницю оподаткування, граничну ставку та джерела сплати місцевих податків.

12.2. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо податків і зборів:

12.2.1) встановлення та скасування на території Автономної Республіки Крим загальнодержавних податків і зборів, зазначених у підпунктах 10.1.5 і 10.1.10 пункту 10.1 статті 10 цього розділу, в межах їх граничних ставок, визначених цим Кодексом або податковими законами;

12.2.2) зміна розміру ставок податків і зборів, передбачених в підпункті 12.2.1 пункту 12.2 цієї статті, в межах їх граничних ставок, визначених цим Кодексом або податковими законами, в порядку, встановленому цим Кодексом;

12.2.3) визначення розміру додаткових пільг щодо податків і зборів у межах сум, що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим.

12.3 Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо місцевих податків i зборів:

12.3.1) сільські, селищні та міські ради приймають рішення про встановлення місцевих податків і зборів з одночасним затвердженням положення про порядок справляння кожного виду місцевого податку чи місцевого збору;

12.3.2) підготовка та прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів здійснюється з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”;

12.3.3) місцеві податки і збори встановлюються за наявності об’єктів оподаткування або умов, пов'язаних із встановленням таких податків і зборів, у межах граничних розмірів ставок (крім комунального податку) та з урахуванням особливостей їх визначення згідно з цим Кодексом;

12.3.4) рішення про встановлення місцевих податків і зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників, приймається до початку наступного бюджетного періоду та набирає чинності з його початку. Таке рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми відповідних рішень, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим;

12.3.5) офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків і зборів є актом податкового законодавства з питань оподаткування місцевими податками і зборами;

12.3.6) у положенні про порядок справляння кожного виду місцевого податку чи місцевого збору відповідно до норм цього розділу визначаються:

а) платники та/або податкові агенти місцевого податку чи збору;

б) об’єкт (база) оподаткування місцевого податку чи збору;

в) ставки (коефіцієнти ставок) місцевого податку чи збору;

ґ) порядок справляння місцевого податку чи збору;

г) строки подання податкової звітності з місцевого податку чи збору;

д) пільги щодо оподаткування місцевим податком чи збором;

е) інші питання, пов’язані з оподаткуванням місцевим податком чи збором, визначені у цьому Кодексі.

Положення, передбачені цим підпунктом, визначаються у разі, коли відповідні положення не передбачені цим Кодексом або податковими законами;

12.3.7) у положенні також зазначаються відповідні статті цього Кодексу, згідно з якими платники місцевих податків і зборів та визначені в рішенні податкові агенти несуть відповідальність за порушення податкового законодавства;

12.3.8) копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи місцевих зборів та положення про порядок їх справляння надсилається у десятиденний строк до органу державної податкової служби, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків і зборів;

12.3.9) центральний орган державної податкової служби затверджує форми податкових розрахунків з місцевих податків і зборів у порядку, встановленому цим Кодексом. У разі потреби затверджуються методичні рекомендації щодо заповнення форм податкових розрахунків;

12.3.10) у разі коли сільська, селищна або міська рада не затверджує рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язкові згідно з нормами цього Кодексу, такі податки i збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків і зборів та з урахуванням коефіцієнтів,  визначених цим Кодексом (крім податку за торгові місця на ринку);

12.3.11) сільська, селищна та міська рада, яка прийняла рішення про встановлення місцевого податку чи  збору, має право:

а) скасовувати або зупиняти справляння відповідного місцевого податку чи збору, крім місцевих податків і зборів, що є обов'язкові для встановлення згідно з нормами цього Кодексу;

б) установлювати стосовно окремих об’єктів оподаткування пільгові ставки місцевих податків і зборів, які не є обов’язкові для встановлення згідно з нормами цього Кодексу;

в) звільняти певні категорії платників податків від сплати місцевих податків і зборів.

Пільги із сплати місцевих податків і зборів визначаються лише у межах сум, що надходять до відповідних місцевих бюджетів;

12.3.12) не дозволяється встановлювати пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних чи фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків.

 

Стаття 13. Усунення подвійного оподаткування

 

13.1. Доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його податкової бази (об’єкта оподаткування) у повному обсязі.

13.2. Під час визначення податкової бази (об’єкта оподаткування) витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв’язку з отриманням доходів з джерел за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

13.3. Доходи, отримані за межами України фізичними особами –резидентами, включаються до складу загального річного оподаткованого доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

13.4. Суми податків, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом (за наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України).

13.5. Для отримання права на зарахування податків, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого стягувати такий податок, довідку про суму сплаченого податку, а також про базу його нарахування. Зазначена довідка повинна бути легалізована консульською установою України у відповідній країні або на ній повинен бути проставлений апостиль.

 

Стаття 14. Визначення термінів

 

14.1. У цьому Кодексі терміни вживаються в такому значенні:

14.1.1) активи – ресурси, контрольовані підприємством за результатами попередньої діяльності, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому;

14.1.2) аукціон (публічні торги) – конкурентний спосіб продажу з метою отримання максимальної виручки від продажу активів у зазначений час, в установленому місці;

14.1.3) балансова вартість основних засобів та нематеріальних активів – сума залишкової вартості основних засобів та нематеріальних активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням індексації і сумою накопиченої амортизації;

14.1.4) бартерна (товарообмінна) операція - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій не грошовій формі, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається надходження коштів до продавця з метою компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг);

14.1.5) безнадійна заборгованість – заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:

фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;

суб'єктів господарювання, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або у разі їх ліквідації - знято з реєстрації як суб'єкта господарювання;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та у будь-який інший спосіб, передбачений умовами договору застави, майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного погашення заборгованості;

д) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

е) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі;

14.1.6) безоплатно надані товари, роботи, послуги – це:

а) товари, що надаються платниками податків згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), які виконуються (надаються) платниками податків без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею;

14.1.7) бюджетна дотація – безповоротна фінансова допомога з боку держави, яка надається суб'єкту господарювання з метою зміцнення його фінансово-економічного становища та (або) для забезпечення виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг;

14.1.8) бюджетна установа – орган, установа чи організація, визначена або утворена згідно з Конституцією та законами України, а також установа чи організація, утворена у встановленому порядку органами влади Автономної Республіки Крим чи органом місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок Державного чи місцевих бюджетів;

14.1.9) офіційний валютний курс (валютний курс) – застосовується у значенні, згідно із Законом України „Про Національний банк України”;

14.1.10) витрати – економічно обґрунтовані та документально підтверджені витрати платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються, надаються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності;

14.1.11) відповідальне зберігання – господарська операція платника податків, що передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права  використання у господарському обороті такої особи, з подальшим поверненням цих матеріальних цінностей платникові податків без зміни  якісних або кількісних характеристик;

14.1.12) відокремлені підрозділи – філії та представництва, а також інші організаційно-структурні утворення юридичних осіб, розташовані на іншій території, ніж та, де зареєстрована юридична особа, за умови, що такі організаційно-структурні утворення мають відокремлений баланс та/або через них відкрито рахунок у банківських або інших фінансових установах або посадові особи таких організаційно-структурних утворень мають право розпоряджатися рахунком юридичної особи для здійснення функцій, покладених на таке організаційно-структурне утворення або такі організаційно-структурні утворення відповідають ознакам географічного сегменту, визначеним положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

14.1.13) господарська діяльність – діяльність особи, пов’язана з виробництвом (виготовленням) та реалізацією товарів, виконанням робіт,  наданням послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, яка проводиться нею самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

14.1.14) гральний бізнес – господарська діяльність з організації та проведення азартних ігор: лотерей, „парі”, тоталізатор, ігор на гральних автоматах, у карти, кості, циліндричних ігор (у тому числі рулетку) тощо, з видачею грошових виграшів (призів) у готівковій або майновій формі, а також неазартних ігор без видачі грошових виграшів (призів);

14.1.15) гудвіл – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визнання витрат платника податку;

14.1.16) дебітор – особа, яка внаслідок минулих подій заборгувала іншій особі певні суми коштів, їх еквівалент або інші активи;

14.1.17) дериватив – стандартний документ, що засвідчує право та(або) зобов'язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах. Стандартна (типова) форма деривативів і порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством;

14.1.18) дивіденди – платіж, який здійснює юридична особа – емітент корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснює державне унітарне, комерційне, казенне чи комунальне підприємство на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому позитивне або від’ємне значення об’єкта оподаткування, розраховане згідно з розділом ІІІ цього Кодексу, не впливає на порядок нарахування дивідендів;

14.1.19) договір довгострокового страхування життя – договір страхування життя строком на 10 і більше років, який містить умову щодо сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як п’яти років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов'язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи. При цьому страхові виплати здійснюються незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій) і страхувальник (платник податку) не є вигодонабувачем за таким договором.

14.1.20) дохід – загальна сума будь-яких доходів платника податку від усіх видів діяльності, нарахованих (отриманих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами;

14.1.21) дохід (прибуток) з джерелом їх походження з України – будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу майна, включаючи доходи (прибуток) від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, в тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків – резидентів від страхування ризиків страхувальників – резидентів за межами України;

д) інших доходів від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

14.1.22) дохід (прибуток), отриманий з джерел за межами України – будь-які доходи, отримані резидентами від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види доходів, у тому числі пасивних, доходи від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних митній службі України;

14.1.23) звичайна ціна – ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим пунктом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для товарів (супутніх послуг), раніше ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту або реімпорту, звичайної ціною продажу (поставки) на митній території України вважається справедлива ринкова ціна, але не нижче митної вартості товарів (супутніх послуг), з якої були сплачені податки і збори під час їх митного оформлення.

Визначення звичайної ціни у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється за такими методами:

порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

ціни перепродажу;

“витрати плюс”;

балансової вартості.

Основним для визначення звичайної ціни є метод порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продажу).

Якщо звичайна ціна не може бути визначена за методом порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) згідно з положеннями цього підпункту використовуються в порядку черговості інші методи цього підпункту. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо звичайна ціна товарів (робіт, послуг) не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни вважається, що звичайна ціна збігається з договірною.

У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до принципів такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної ціни продажу або індикативної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна, але не нижче встановленої мінімальної ціни продажу або індикативної ціни.

За методом порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності – однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов’язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Ідентичні товари (роботи, послуги) – товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які впливають на їх якісні характеристики і не мають істотного значення для встановлення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник.

Однорідні товари (роботи, послуги) – товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються з подібних компонентів, що дає змогу їм здійснювати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Ринок товарів (робіт, послуг) – сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчий стосовно покупця (продавця) території.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) згідно з методом порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови здійснення платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності – однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється з урахуванням таких факторів.

Якщо товари (роботи, послуги) продаються шляхом проведення конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана під час такого продажу.

Згідно з методом ціни перепродажу застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу такого товару (робіт, послуг) покупцем третій особі за вирахуванням відповідної націнки та витрат на збут.

За методом “витрати плюс” застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки. Для визначення націнки використовується середньостатистична рентабельність у певній галузі (виду діяльності).

За методом балансової вартості оцінка активів або зобов’язань здійснюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Порядок застосування методів порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продаж), ціни перепродажу та “витрати (собівартість) плюс” для визначення звичайної ціни встановлюється Кабінетом Міністрів України виходячи з положень цього пункту.

Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу встановлює центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг.

Звичайна процентна ставка за депозит (вклад) – процентна ставка, що встановлюється за кожним видом депозиту (вкладу) всім вкладникам на стандартних умовах, визначених внутрішніми правилами фінансової установи.

Звичайна ставка проценту за кредит – розмір доходу фінансової установи у вигляді процентної ставки за кредит з урахуванням доходів від комісійної винагороди або інших оплачених послуг, включаючи послуги, які надаються позичальнику третіми особами за рахунок зазначеного кредиту, що встановлюється залежно від виду кредиту в межах мінімального та максимального розмірів процентної ставки та тарифу за такі послуги за таким видом кредиту всім позичальникам на стандартних умовах, визначених внутрішніми правилами фінансової установи.       

Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Кодексом, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Для застосування звичайних цін (ставок) орган державної податкової служби оформляє рішення у порядку, який встановлюється центральним органом державної податкової служби;

14.1.24) емісійний дохід – сума, перевищення надходжень, отриманих емітентом від продажу власних акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів, над номінальну вартість таких акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів (при їх первинному розміщенні), або над ціною зворотного викупу під час повторного розміщення інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів;

14.1.25) інвестиція – господарська операція, яка передбачає придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції:

а) капітальна інвестиція – господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;

б) фінансова інвестиція – господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні;

в) пряма інвестиція – господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою;

г) портфельна інвестиція – господарська операція, яка передбачає купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку;

д) реінвестиція – господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій;

14.1.26) інжиніринг – надання послуг (виконання робіт) з складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами);

14.1.27) корпоративне право – право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до законодавства, незалежно від того, утворена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, чи в іншій організаційно-правовій формі; 

14.1.28) кредит – використовується у значенні передбаченому Цивільним кодексом України.

З метою оподаткування кредит поділяється на:

а) фінансовий кредит – кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами у позику юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів установлюються Національним банком України (щодо банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (щодо небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства України;

б) товарний кредит – товари (роботи, послуги), які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів, робіт, послуг таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості;

в) інвестиційно–інноваційний податковий кредит – відстрочка податкового зобов’язання з податку на прибуток, що надається суб'єкту  господарювання з метою збільшення його фінансових ресурсів для виконання інвестиційних (інноваційних) проектів (програм), в порядку та на умовах, визначених розділом ІІІ цього Кодексу;

14.1.29) кредитор – юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також контролюючі органи – щодо податків. 

14.1.30) курсова різниця – різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

14.1.31) лізингова (орендна) операція – господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Лізингові операції поділяються на:

а) оперативний лізинг (оренда) – лізингова (орендна) операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передання орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на інших умовах, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою);

б) фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яка підпадає під визначення основного засобу згідно з цим Кодексом, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовою, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості та орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об’єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору становить не більше як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об’єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об’єкта лізингу;

якщо у лізинг передається об’єкт, що перебував у складі основних засобів лізингодавця протягом строку амортизації перших 50 відсотків його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів повинна дорівнювати або становить більш як 90 відсотків звичайної ціни на такий об’єкт лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря) виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Під терміном „строк фінансового лізингу” слід розуміти строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов’язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов’язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що випливають з прав на володіння, користування або розпорядження таким майном, лізингоотримувачу (орендарю), та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору.

Незалежно від того, належить господарська операція до фінансового лізингу відповідно до норм цього підпункту або ні, сторони договору мають право під час укладення договору (угоди) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору;

в) зворотний лізинг (оренда) – господарська операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг;

г) оренда земельних ділянок – господарська операція, яка передбачає надання орендодавцем земельної ділянки у користування орендарю на визначений строк за цільовим призначенням і за орендну плату;

д) оренда житлових приміщень – операція, яка передбачає надання житлового будинку або квартири її власником у користування орендарю на визначений строк або безстроково для цільового використання та за орендну плату;

14.1.32) ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарської діяльності (ліцензіата) на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;

14.1.33) ломбардна операція – операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу;

14.1.34) майно – використовується у значенні передбаченому Цивільним кодексом України.

Майно нерухоме – земельна ділянка і все, пов'язане з нею і розташоване на ній, зокрема будівлі та споруди, тобто об'єкти, переміщення яких без істотної шкоди для їх призначення є неможливим;

Нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (нерухомість) – об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Нерухомість, відмінна від землі, поділяється на:

споруди – будівельні системи, пов’язані із землею, створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт;

будівлі – споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для постійного або тимчасового перебування в них людей, розміщення устаткування, тварин, рослин та інших предметів, а також об'єкти власності, функціонально пов'язані з такими приміщеннями, які поділяються на:

житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Житлові будинки поділяються на житлові будинки квартирного типу різної поверховості та житлові будинки садибного типу:

житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

прибудова до житлового будинку – частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

квартира – ізольоване приміщення в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;

кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах – квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;

будинки громадського та виробничого призначення;

садовий будинок – будинок для літнього (сезонного) використання;

дачний будинок – житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку;

індивідуальний гараж або місце на гаражній стоянці чи в гаражному кооперативі – капітальна або тимчасова будівля чи споруда для зберігання транспортних засобів;

постійно розташована будівля – капітальна будівля, яка конструктивно або технологічно пов'язані із земельною ділянкою, на якій вона розміщена і не може бути переміщена на інше місце без зміни своїх якісних або інших характеристик;

готелі, мотелі, кемпінги та подібні об’єкти туристичної інфраструктури;

інші будівлі, в тому числі прибудовані до житлових будинків.

б) майно рухоме – всі інші матеріальні об'єкти, що не належать до нерухомого майна;

14.1.35) матеріальні активи – основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді, включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду, що відрізняються від коштів, цінних паперів, деривативів і нематеріальних активів;

14.1.36) недержавне пенсійне забезпечення – пенсійне забезпечення, яке здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банками відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

 14.1.37) нематеріальні активи – право власності на результати інтелектуальної діяльності, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності платника податку у встановленому законодавством порядку;

14.1.38) нерезиденти:

а) юридичні особи, суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філіали (відділення), представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, розташовані на території України, що мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) представництва інших іноземних організацій і фірм в Україні, які не провадять підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

г) фізичні особи, які відповідно цього Кодексу не є резидентами;

14.1.39) основні засоби – матеріальні активи, (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 1000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік);

14.1.40) офшорна зона (територія) – держава або територія держави, де застосовується пільгові режими оподаткування та внесена до відповідного переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України;

14.1.41) пов’язані особи – юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак:

юридична особа, що здійснює контроль над господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль над платником податку;

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

платники податку – учасники об'єднання підприємств, незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що проводять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти:

а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку, в розмірі не меншою як 20 відсотків статутного фонду платника податку,

б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб’єкта господарювання завдяки:

праву, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку;

обійманню посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб’єкті господарювання;

обійманню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання;

наданому праву щодо укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку;

для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім’ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім’ї;

14.1.42) податкове зобов’язання – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до бюджетів як податок або збір на підставі, в порядку та у строки, визначені податковим законодавством (в тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та несплачена у встановлений законом строк);

14.1.43) постійне представництво нерезидента – постійне місце провадження господарської діяльності нерезидента в Україні.

Постійним представництвом вважається відокремлений підрозділ такого нерезидента, зокрема місце управління, контора, завод, фабрика, майстерня, будівельний майданчик, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар’єр чи інше місце розвідки або видобутку корисних копалин.

З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці);

14.1.44) проведення лотереї – провадження господарської діяльності, пов’язаної із здійсненням прямого або опосередкованого прийняття та обліку ставок, проведенням розіграшів призового (виграшного) фонду лотереї, виплатою виграшів (видачею призів) та проведенням інших господарських операцій, що забезпечують проведення лотерей.

Призовий (виграшний) фонд – сукупність виграшів (призів), а саме коштів, майна, майнових прав, які підлягають виплаті (видачі) гравцям у разі їх виграшу в лотерею (іншу азартну гру), відповідно до оприлюднених умов проведення лотереї (правил азартної гри).

Державні грошові лотереї – лотереї, які передбачають наявність призового фонду у розмірі не менш як 50 відсотків суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюджету України в розмірі не менш як ставка податку, встановлена пунктом 4.2 статті 4 розділу ІІІ цього Кодексу, яка застосовується до доходів, що залишаються у розпорядженні після відрахувань до призового (виграшного) фонду, якщо інше не встановлено законом, що регулює діяльність у сфері проведення лотерей.

Міністерство фінансів України встановлює вимоги щодо порядку фінансового контролю за діяльністю з випуску та проведення лотерей, а також встановлює вимоги до статутного капіталу операторів, що не можуть бути меншими за ті, що висуваються Національним банком України до банків, які провадять діяльність на всій території України.

Виграші у державні грошові лотереї не підлягають оподаткуванню; 

14.1.45) продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари;

14.1.46) продаж результатів робіт (послуг) – будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг), надання права на користування або розпоряджання товарами, в тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари об'єктами власності, за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів оперативного лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі, промислової власності;

14.1.47) простий вексель, авальований банком, – письмове безумовне грошове зобов’язання, що видається суб'єктом господарської діяльності як забезпечення сплати податкового зобов’язання, на яке надано повне умовне звільнення від оподаткування у разі розміщення товарів у митному режимі переробки на митній території України. Вексель засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити до Державного бюджету України відповідну суму коштів і є податковим зобов'язанням, визначеним векселедавцем самостійно і узгодженим з дня взяття на облік векселя органом державної податкової служби України за місцезнаходженням векселедавця;

14.1.48) проценти – дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

До процентів включаються:

а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг) отриманих у кредит;

б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;

в) платіж за придбання товарів у розстрочку;

г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).

 Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або врахування векселів, та здійснення операцій з придбання цінних паперів з зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами;

14.1.49) резиденти:

а) суб’єкти господарювання та їх відокремлені особи, утворені відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа-резидент – особа, яка:

є громадянином України;

перебуває в Україні не менше як 183 дні (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року та одержує доходи з джерелом їх походження з України.

У разі якщо фізична особа не є громадянином України, то статус резидента визначається самостійно шляхом подання заяви до органів податкової служби, взяття на податковий облік в органах державної податкової служби у порядку, встановленому розділом IV Податкового Кодексу, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном.

Якщо фізична особа є особою без громадянства, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

14.1.50) роялті - платежі будь-якого виду, отримані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіо касети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на твори і послуги чи торговою маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язкове згідно із законодавством України; 

14.1.51) товари – матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення;

14.1.52) торгівля валютними цінностями – операції, пов’язані з переходом права власності на валюту України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, банківські метали;

14.1.53) торгівля іноземною валютою – валютні операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами за умови, що такими валютними цінностями є валюта України, цінні папери та чеки, виражені у валюті України;

14.1.54) торгівля у розстрочку – господарська операція, яка передбачає продаж резидентом або нерезидентом товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під процент.

 Торгівля у розстрочку передбачає передачу товарів у розпорядження покупця в момент здійснення першого внеску (завдатку) з передачею права власності на такі товари після кінцевого розрахунку.

Правила торгівлі у розстрочку фізичним особам установлюються Кабінетом Міністрів України;

14.1.55) факторинг – операція з переуступки первісним кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу первісному кредитору або без такої компенсації;

14.1.56) фінансова допомога – безповоротна фінансова допомога або поворотна фінансова допомога.

Безповоротна фінансова допомога – це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів, або без укладання таких угод;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості платника податків перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах;

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування та є обов’язковою до повернення відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами;

14.1.57) фонд банківського управління – кошти учасників фондів банківського управління та інші активи, що перебувають у довірчому управлінні уповноваженого банку відповідно до закону;

 14.1.58) фрахт – винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей:

перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами;

перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом;

14.1.59) члени сім'ї (близькі родичі) – чоловік або дружина, матір, батько, діти, рідні брати та сестри, онуки, дід і баба, усиновителі, усиновлені, опікуни та піклувальники.

14.2. Іншими розділами цього Кодексу можуть визначатися терміни, що застосовуються виключно у таких розділах. У разі коли такі терміни не відповідають термінам, визначеним у розділі І цього Кодексу, застосовуються терміни, визначені відповідним розділом. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, наведеному в інших законах.

Стаття 15. Платники податку

 

15.1. Платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок щодо сплати податків згідно з цим Кодексом .

15.2. Кожний з платників податку може бути платником податку за одним або декількома податками.

 

Стаття 16. Права платника податків

 

16.1. Платник податку має право:

отримувати в органах  державної податкової служби за місцем обліку безоплатну інформацію про діючі податки і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків, права та обов’язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю;

представляти свої законні інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника;

обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат;

застосовувати податкові пільги за наявності підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом;

одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом;

бути присутнім під час проведення виїзної перевірки,  ознайомлюватися та отримувати акти перевірок, проведених контролюючими органами;

давати контролюючим органам пояснення щодо обчислення та сплати податків;

оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення контролюючих органів, дії (бездіяльність) їх посадових осіб;

вимагати від контролюючих органів перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

на нерозголошення контролюючим органом (його посадовими особами) відомостей про такого  платника, що становлять податкову таємницю;

на залік чи повернення надмірно сплачених, а також надмірно стягнутих сум податків, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом;

на відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому  законом порядку.

16.2. Платник податку має також інші права, передбачені законом.

 

Стаття 17. Обов'язки платника податків

 

17.1. Платник податків зобов'язаний:

стати на облік в контролюючих органах в порядку, встановленому цим Кодексом;

вести облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків;

подавати в контролюючі органи в порядку, встановленому податковим законодавством декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків;

сплачувати податки в строки та у розмірах, встановлених податковим законодавством;

надавати на вимогу контролюючих органів (у випадках, прямо визначених податковим законодавством) документи, пов'язані з виконанням податкового обов’язку;

надавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством;

не перешкоджати діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею своїх службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи;

повідомляти органу державної податкової служби у триденний строк про відкриття або закриття поточного або іншого рахунку в банківській установі;

повідомляти органу державної податкової служби за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію не пізніше трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації);

повідомляти органу державної податкової служби про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи;

забезпечувати збереження документів, пов’язаних з виконанням податкового обов’язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.

17.2. Платник податку має також інші обов'язки, передбачені податковим законодавством.

 

Стаття 18. Податкові агенти

 

18.1. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання та сплати податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

18.2. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і користуються правами та несуть обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

18.3. Здійснення функцій податкового агента є безоплатним для платника податків та держави, якщо інше прямо не передбачено податковим законодавством.

 

Стаття 19. Представники платника податку

 

19.1. Платник податку веде справи, пов'язані із сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податку в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податку права на особисту участь у таких відносинах.

19.2. Представниками платника податку визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або доручення. Доручення, видане платником податків – фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, повинне бути нотаріально завірене.

Особи, що можуть бути представниками платника податків, визначаються відповідно до цивільного законодавства.

 

Стаття 20. Об'єкт оподаткування

 

Об'єктом оподаткування можуть бути, зокрема, майно, товари (роботи, послуги), доход (прибуток) або його частина, обороти по реалізації товарів (робіт, послуг), операції з товарами (роботами, послугами), використання природних ресурсів та інші об’єкти, прямо визначені податковим законодавством.

 

Стаття 21. База оподаткування

 

21.1. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

21.2. База оподаткування і порядок її визначення встановлюється цим Кодексом для кожного податку окремо.

21.3. У випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може мати декілька баз оподаткування для різних податків.

21.4. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

 

Стаття 22. Одиниця виміру бази оподаткування

 

22.1. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

22.2. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.

22.3. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

 

Стаття 23. Визначення розміру бази оподаткування

 

23.1. Розмір бази оподаткування визначається як результат додавання одна до одної одиниць виміру, що становлять повний обсяг такої бази оподаткування.

23.2. Розмір бази оподаткування кожним окремим податком може бути визначений тільки на основі використання однієї одиниці її виміру.

 

Стаття 24. Поняття ставки податку

 

24.1. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

 

Стаття 25. Базова (основна) ставка податку

 

25.1. Базовою (основною) ставкою визнається ставка податку, передбачена цим Кодексом, за якою обчислюється розмір податкового зобов’язання за певним податком.

25.2. У випадках, передбачених цим Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

 

Стаття 26. Гранична ставка податку

 

26.1. Граничною визнається ставка, передбачена цим Кодексом, яка встановлює максимальний або мінімальний розмір ставки за певним видом податку.

 

Стаття 27. Абсолютна та відносна ставка податку

 

27.1. Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

27.2. Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному співвідношенні до одиниці виміру бази оподаткування.

 

Стаття 28. Обчислення суми податку

 

28.1. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку.

28.2. У випадках, встановлених цим Кодексом, під час обчислення разових зборів може бути використана фіксована сума податку без визначення бази та ставки податку.

28.3. Обчислення суми податку, що підлягає сплаті, визначається окремо для кожного виду податку.

28.4. Обчислення суми податку здійснюється платником податку. У випадках, встановлених цим Кодексом, обов'язок з обчислення суми податку, що підлягає сплаті, може бути покладений на контролюючий орган, податкового агента або представника платника податку.

 

Стаття 29. Податкова пільга

 

29.1. Податковою пільгою визнається звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку або сплата ним податку в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 29.3 цієї статті.

29.2. Звільнення від сплати податку можливо в повному або частковому обсязі. У разі звільнення в повному обсязі платник податку цілком звільняється від нарахування та сплати податку. У разі звільнення у частковому обсязі платник податку звільняється від сплати податку лише у визначеній частці від його податкового обов’язку.

29.3. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності та об'єкт оподаткування, визначені податковим законодавством.

29.4. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього строку її дії.

29.5. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, податковими законами, рішеннями про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

З моменту набрання чинності цим Кодексом діють лише податкові пільги, встановлені відповідно до вимог цього Кодексу.

29.6. Податкові пільги визнаються податковими видатками у разі, коли вони надаються платнику податку на безповоротній основі за умови їх використання на визначені державою потреби. Порядок обліку та контролю за цільовим використанням податкових видатків затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі нецільового використання податкових видатків їх сума прирівнюється до податкового боргу, порядок погашення якого визначається розділом ІІ цього Кодексу.

 

Стаття 30. Податковий обов’язок

 

30.1. Податковим обов’язком визнається обов'язок платника податку в порядку і в строки, визначені податковим законодавством, обчислити, задекларувати та сплатити суму податку.

30.2. За кожним видом податку у платника виникає самостійний податковий обов’язок.

30.3. Податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

30.4. Виконання податкового обов’язку може здійснюватись платником податків самостійно, або за допомогою свого представника чи податкового агента.

30.5 Відповідальність за неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, прямо визначених цим Кодексом або податковими законами.

 

Стаття 31. Виникнення, зміна і припинення податкового обов’язку

 

31.1. Підстави виникнення, зміни і припинення податкового обов’язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або податковими законами.

31.2. Податковий обов’язок виникає у платника податку з моменту виникнення у такого платника об’єкта оподаткування, визначеного податковим законодавством.

31.4. Підставами припинення податкового обов’язку є належне його виконання відповідно до норм цього Кодексу та інші підстави, передбачені цим Кодексом та податковими законами.

 

Стаття 32. Виконання податкового обов’язку

 

32.1. Належним виконанням податкового обов’язку визнається сплата платником відповідних сум податку у встановлений податковим законодавством строк.

32.2. Сплата податку здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, – податковим  агентом або представником платника податку або банком на підставі податкової поруки.

32.3. У випадку смерті платника податку, його податковий обов’язок виконується спадкоємцем, який отримав свідоцтво про право на спадщину, в межах доходів від спадщини.

32.4. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов’язку встановлюються  податковим законодавством.

 

Стаття 33. Строк сплати податку

 

33.1. Строком сплати податку визнається період часу, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку з конкретного виду податку і завершується останнім днем закінчення строку, протягом якого такий податок повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок, що не був сплачений у визначений строк, вважається своєчасно не сплаченим.

Момент виникнення податкового обов’язку платника податків визначається календарною датою.

 Строк сплати податку обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати, чи статися, або на подію, що повинна відбутися.

33.2.  Строк сплати податку встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

 

Стаття 34. Податковий період

 

34.1. Податковим періодом визнається період часу, встановлений цим Кодексом, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків.

34.2. Податковий період може складатися з декількох податкових періодів менших за строком.

34.3. Базовий податковий (звітний) період – період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, надавати податкові декларації та сплачувати до бюджету суми податків, крім випадків, прямо передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання  платника податку.

 

Стаття 35. Види податкового періоду

 

35.1. Податковим періодом може бути:

35.1.1) календарний рік;

35.1.2) календарний квартал;

35.1.3) календарний місяць;

35.1.4) календарний день.

 

Стаття 36. Зміна строку сплати податку

 

36.1. Зміна строку сплати податку здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку або його частини.

36.2. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

відстрочення;

розстрочення;

надання податкового кредиту.

36.3. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку.

 

Стаття 37. Порядок сплати податків

 

37.1. Сплата податків здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, прямо передбачених законом.

37.2. Сплата податків здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, прямо передбачених законом.

37.3. Порядок сплати податку встановлюється цим Кодексом для кожного податку окремо.

 

Стаття 38. Внесення змін до Податкового кодексу та податкових законів

 

38.1. Зміна положень цього Кодексу або податкових законів може здійснюватись виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу або відповідного податкового закону.

38.2. У разі коли внесений до Верховної Ради України проект закону по іншому врегульовує положення, встановлені цим Кодексом, він повинен подаватися як проект закону про внесення змін до цього Кодексу.

38.3. Кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом семи днів подається до комітету Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики, для проведення експертизи щодо регулювання ним відносин, визначених статтею 1 цього розділу.

38.4. Комітет Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики, протягом двох тижнів, якщо Верховною Радою України не визначено інший термін, забезпечує підготовку експертного висновку щодо регулювання відповідним законопроектом відносин визначених статтею 1 цього розділу. При цьому:

38.4.1) законопроекти, які згідно з експертним висновком та рішенням комітету Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики, не регулюють відносини, визначені статтею 1 цього розділу, вносяться до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України для їх розгляду у загальному порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України;

38.4.2) законопроекти, які згідно з експертним висновком та відповідним рішенням комітету Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики, регулюють відносини, визначені статтею 1 цього розділу, протягом трьох днів передаються Міністерству фінансів України для підготовки експертного висновку щодо їх відповідності державній податковій політиці та пропозицій щодо доцільності їх прийняття, а також для визначення можливості та терміну набрання ними чинності. Міністерство фінансів України у двотижневий строк готує експертний висновок та пропозиції до законопроектів і передає комітету Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики, для підготовки висновків щодо доцільності прийняття відповідних законів Верховною Радою України і строків набрання ними чинності.

38.5. Зміни до цього Кодексу, інших податкових законів стосовно надання пільг, зміни переліку податків і зборів, порядку їх нарахування та сплати повинні бути офіційно оприлюднені не пізніше 15 серпня поточного бюджетного року і набирають чинності з 1 січня нового бюджетного року. Зміни, внесені з порушенням зазначеного строку, набирають чинності з 1 січня бюджетного року, наступного за новим бюджетним роком. Це правило не застосовується у випадках зменшення розміру ставок податків та зборів або скасування пільг з оподаткування та інших положень податкового законодавства, які призводять до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг для окремих платників податків.

38.6. Елементи податку, визначені у пункті 8.1 статті 8 цього Кодексу визначаються виключно цим Кодексом або податковими законами, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

 

______________

Розробник: Корпорація "Cофтлайн" (Україна) © Міністерство фінансів України
Rambler's Top100